Poland - Chapter
Chapter in the Polish Province A new Provincial Council was elected on February 9, 2024: Fr. Grzegorz Zembroń, provincial (center) Fr. Robert Głodowski, provincial vicar (left) Fr. Piotr Grudzień, provincial assistant (right) We wish the new Council the light of... Czytaj więcej
Letter - Superior General
Christmas 2023 New Year 2024 “I proclaim to you good news of great joy that will be for all the people. For today in the city of David a savior has been born for you who is Messiah and Lord” (Luke 2:10-11) Dear Brothers, It brings me immense joy,... Czytaj więcej
Letter - Superior General
Christmas 2023 New Year 2024 “I proclaim to you good news of great joy that will be for all the people. For today in the city of David a savior has been born for you who is Messiah and Lord” (Luke 2:10-11) Dear Brothers, It brings me immense joy,... Czytaj więcej
prev
next

Sanctuaries most visited

Russian,                       Belarusian,                   Ukrainian

See the Message translation into other languages below ​​in the Annexes.

ВЕЛИКАЯ ВЕСТЬ
Слова Марии
Богоматерь Ла Салетт
 
«Идите ко мне, дети мои, не бойтесь. Я здесь для того, чтобы сообщить вам великую весть».
В этот день, 19 сентября 1846 года, «Прекрасная дама», как называют её Максимен и Мелани, рассказывает им Великую Весть исходя из их собственного жизненного опыта.  Она передаёт её им в слезах.  Эти слёзы показывают, что, хотя она больше не от мира (ср. Ин 17), она непрестанно присутствует как свидетель трудной жизни  крестьян того времени, радостей и драм мужчин, женщин и детей всех времён по всему миру.  Но за этими слезами стоят слова, произнесённые, чтобы пробудить надежду: «Не бойтесь».
 
«Если мой народ не хочет покориться,   то я вынуждена отпустить руку моего Сына, Она такая сильная и тяжёлая, что я не могу больше удерживать её.  Сколько времени я уже  страдаю за вас!  Если я хочу, чтобы мой Сын не оставил вас, моя задача непрестанно молиться ему – а вам всё равно.  Сколько бы вы ни молились, всё будет напрасно, вы никогда не сможете отблагодарить меня за моё сострадание к вам».
Этот «народ», о котором говорит |Мария, отвергает всё, что идёт от Бога, и ведёт жизнь, в которой эгоизм одних не перестаёт всё больше и больше разрушать жизнь других.  Поэтому в конце жизненного пути этих мужчин и женщин ожидает смерть, а не рождение для их истинной Жизни.
Мария просит каждого, кто принадлежит к её народу, постоянно корректировать своё представление о Боге и становиться на сторону её Сына, делая свободный выбор  на основе любви.  Чтобы он мог быть также народом живых людей, приносящих плод.
 Она молит своего Сына придти и предложить своим детям то, чего им не хватает, чтобы они увидели, что их любят и чтобы их жизненное предназначение исполнилось через любовь.
«Я дал вам шесть дней для работы, себе же оставил седьмой. Но вы не хотите  посвятить его мне.  А те, кто возит телеги, не могут не сквернословить, не поминая всуе Имя Моего Сына. По этим двум причинам  рука моего Сына делается такой тяжёлой».
Мария является в Ла Салетт в то время, когда люди не соблюдают правила посвящать воскресный день Господу.  Они работают 7 дней в неделю.  Промышленная революция не щадит своих рабочих, которые трудятся до 14-15 часов в день.  Прочность семьи, связи внутри христианской общины оказываются под угрозой.  Если сегодняшнее общество требует работы многих людей в воскресенье для обеспечения обслуживания, транспортного сообщения, возможностей проведения досуга …, то требование соблюдения седьмого дня является абсолютно легитимным для создания условий для отдыха, не унижающих человеческое достоинство;  для поддержания жизненно необходимых связей с Богом и с братьями и сёстрами, которых даёт нам жизнь.
Рука моего Сына: тяжёлая, настойчивая: пригвождённая к кресту (как Христос на груди Богоматери), она не перестаёт касаться нашей совести.  Это пригвождённая рука  убитого праведника, отвергнутой любви.  Кто может остаться равнодушным перед распятым? “Пришёл к своим, и свои Его не приняли.  А тем, которые приняли, дал власть быть чадами Божиими”.  Мария показывает нам, что если мы хотим обрести мир, обрести жизнь, нам нужно только взять эту руку и держаться за неё, чтобы любить как Он.
“Если урожай портится, в этом виноваты только вы сами.  Я показала Вам это в прошлом году на примере картошки, но вам всё равно. Скорее наоборот, когда вы находите в земле гнилой картофель, вы бранитесь, всуе поминая имя моего Сыиа. Картошка будет продолжать портиться, и в этом году на Рождество у вас не будет ничего”.
(До сих пор Прекрасная Дама говорила по-французски; заканчивает же она свою речь на диалекте).
“Вы не понимаете по-французски, дети мои? Я скажу вам это иначе.  Если урожай портится ...  Если у вас есть зерно, не надо его сеять. Всё, что вы посеете, съедят звери, или оно превратится в пыль, когда его будут обмолачивать. Наступит великий голод.  А перед тем, как наступит голод, дети до 7 лет заболеют лихорадкой и умрут на руках тех, кто их будет держать.  Остальные будут наказаны голодом. Орехи станут пустыми, виноград сгииёт”.
“Если они обратятся, камни и скалы превратятся в груды зерна, и повсюду на земле вы найдёте вдоволь картофеля”.
Мария использует язык Откровения Св. Иоанна; обращение актульно во все времена.  Пророк Агей связывал плохой урожай с тем, что люди не прилагали все силы к тому, чтобы Бог снова занял центральное место в их жизни (ср. Аг 1, 6; 10-11; 2, 15-19).  В Откровении говорится о засухе, которая, вместо того, чтобы приводить к обращению, заставляет людей богохульствовать (Откр16, 8-9), точно так же, как нехватка картошки провоцирует ругательства, в то время как вся ответственность лежит на тех, кто разучился делиться!  Мария даёт понять, что конец неурожая зависит от обращения людей: “Если не покаетесь, все так же погибнете” (Лк 13, 3).  Если раньше, когда не было известно всё то, что сейчас открыто наукой, причину плохого урожая искали в Боге, сегодня Богоматерь призывает нас искать, как нам, верующим, следует реагировать, чтобы испытания не сломили наших братьев и сестёр в семье человечества.
Обратиться означает прежде всего не молиться до изнеможения, а научиться любить как Христос.   “Соблюдение правды и правосудия более угодно Господу, нежели жертва”  (ср. Притчи 21, 3; Осия 6, 6; Матфей 9, 13).
“Хорошо ли вы молитесь, дети мои? - Не очень, Мадам.  - Ах, дети  мои, вы должны это делать, вечером и утром, даже если этобудет только “Отче наш" и „Радуйся, Мария".  А когда у вас есть возможность, молитесь больше.
Летом на Мессу приходят всего несколько старушек. Остальные всё лето работают в воскресенье, а зимой, когда люди не знают, чем заняться, они идут на Мессу только  чтобы посмеяться над религией. В Великий Пост они идут в мясную лавку, как псы”.
Мария приглашает детей к молитве.  Говорить каждый день: “Да святится (прославляется, восхваляется, превозносится) имя Твоё” означает выбирать не произносить имя Господа всуе.  Признавая нашу зависимость от Бога, дающего нам хлеб наш насущный, мы больше не обвиняем Его в том, что нам этого хлеба не хватает.  Мы уже не претендуем на то, чтобы строить этот мир без Него.  И разве не пустота, вызванная отсутствием Бога, требует, чтобы её заполнили, сходив “в мясную лавку”, как это принято в обществе потребления?  “Безумный! в сию ночь душу твою возьмут у тебя; кому же достанется то, что ты заготовил?” (ср. Лк12, 19-21)
Предлагая детям в Ла Салетт молитвы “Отче наш” и “Радуйся, Мария”, Мария переносит нас непосредственно в Библию.  “Отче наш” - это молитва Иисуса, резюме не только Его учения, но и, на ещё более глубоком уровне, Его жизни.
“Вы никогда не видели испорченного зерна, дети  мои?  - Нет, Мадам!  - Но ты, Максимен, дитя моё, ты должен был видеть его однажды в Куа, вместе со своим отцом. Хозяин поля позвал твоего отца посмотреть на испорченное зерно. Вы пошли туда, ты взял два-три хлебных колоска в свои руки и растер их: все превратилось в пыль. По пути домой, когда вы были не далее получаса ходьбы от Кор, твой отец дал тебе кусочек хлеба и сказал: Поешь ещё хлеба в этом году, малыш, потому что я не знаю, кто будем есть его на следующий год, если зерно будет так портиться. - О да, Мадам, теперь я вспомнил, хотя до этого не помнил”.
Месье Жиро, отец Максимена, по профессии тележник, уже давно не нуждался в Боге.  Сначала он ничего не хочет знать о том, что расказывает его сын.  Затем он слышит, что Мария не осуждает его, а разделяет с ним его тревогу  отца семейства, обеспокоенного тем, что он больше не сможет дать хлеба своему ребёнку.  В нём происходит внутренний переворот и он открывает для себя Бога, который его любит.  Это глубоко меняет его жизнь.
Как месье Жиро беспокоится о Максимене, так Богоматерь беспокоится о пище для своего народа.  Беспокоиться о ближнем – разве не к этому настоятельно призывает нас Мария в Ла Салетт?
“Итак, дети мои, передайте это всему моему народу, говорит она в конце по-французски.   Да, дети мои, обязательно передайте это всему моему народу”.
Пресвятая Дева призывает детей исполнять вместе с ней миссию молитвы, но она также призывает их нести своё послание людям.  Если послание, переданное Максимену и Мелани, дошло до нас, это произошло потому, что Церковь  взяла на себя роль его хранительницы, чтобы вновь и вновь разъяснять и передавать его людям.
Церковь, ешё не оправившись от  преследований, принимает это послание Ла Салетт как подтверждение правильности своих усилий, которые она прилагает, настаивая на необходимости воскресного отдыха и уважения к Имени Господа.  Люди, живущие в горах, сразу же поняли, что им необходимо обратиться.  Движение обращения выходит за пределы окрестностей Кор и Франции и даёт начало духовному обновлению.
А мы, те, кто живёт совсем в другом, радикально изменившемся обществе, разве мы не видим в послании тот же призыв?  Богоматерь Ла Салетт убеждена в том, что молитва меняет мир, но также и в том, что без обращения она не сможет противостоять опасности.
Благодарение Богу:“Славлю Тебя, Отче, что Ты утаил сие от мудрых и разумных и открыл то младенцам” (Мф 11, 25)    



        Belarusian
Словы Марыі
Божая Маці Ла Салет
 
“Падыходзьце бліжэй, дзеці мае, не бойцеся. Я тут для таго, каб вам распавесці вялікую навіну”.
У гэты дзень, 19 верасня 1846 года, “Прыўкрасная Дама”, як яе называюць Максімен і Мелані, расказвае ім Вялікую Навіну, зыходзячы з іх уласнага жыццёвага вопыту. Плачучы, яна даверае ім гэтую вестку. Яе слёзы сведчаць пра тое, што нават калі яна больш не ад гэтага свету (Іаан 17), у яе бесперастанку перад вачыма праходзіць цяжкае жыццё сялян таго часу, радасці і нягоды мужчын, жанчын і дзяцей усіх часоў і ва ўсім свеце. Але за гэтымі слязьмі гучаць словы, якія абуджаюць надзею: “Не бойцеся”.
“Калі мой народ не хоча скарыцца, то я мушу адпусціць руку майго Сына. Яна такая цяжкая і дужая, што я не магу больш яе ўтрымліваць. Колькі часу я ўжо пакутую за вас! Калі я жадаю, каб мой Сын пакінуў вас, мне трэба няспынна маліцца яму — а вам да гэтага няма ніякай справы! Колькі б вы ні маліліся, усё дарэмна, ніколі вы не зможаце аддзячыць мяне за пакуты, якія я нясу за вас”.
Гэты “народ”, пра які кажа Марыя, адмаўляе ўсё, што ідзе ад Бога, і жыве так, што эгаізм адных працягвае ўсё больш і больш разбураць жыццё другіх. Таму ў канцы жыццёвага шляху гэтых мужчын і жанчын чакае смерць, а не нараджэнне для іх сапраўднага Жыцця.
Марыя просіць кожнага, хто належыць яе народу, увесь час удасканальвае сваё ўяўленне пра Бога і добраахвотна і па любові прымаць яе Сына. Няхай гэта будзе народ жывых людзей, якія прыносяць плён. Яна моліць свайго Сына прыйсці і падарыць тое, чаго не хапае яго дзецям, каб яны аддчулі, што іх любяць і што іх жыццёвае прызначэнне здзяйсняецца праз любоў.
“Я прызначыў вам для працы шэсць дзён, а для сябе пакінуў сёмы, але вы не жадаеце мне яго прысвячаць. А тыя, хто ездзіць на калёсах, не могуць не брыдкасловіць, не ўзгадаўшы дарэмна імя майго Сына. Вось гэтыя дзве рэчы так абцяжарваюць руку майго Сына”.
Марыя з’яўляецца ў Ла Салет ў той час, калі нядзеля не ўшаноўваецца. Людзі працуюць сем дзён на тыдзень. Прамысловая рэвалюцыя не шкадуе сваіх рабочых, якія працуюць да 14-15 гадзін на дзень. Трываласць сям’і, сувязі ўнутры хрысціянскай абшчыны апынаюцца пад пагрозай. Калі сённяшняе грамадства патрабуе, каб у нядзелю многія людзі працавалі, каб забяспечыць працу сервіса абслугоўвання, транспарту, магчымасці правесці вольны час …, то патрабаванне прытрымлівацца выхаднога сёмага дня абсалютна справядлівае для стварэння умоў для адпачынку, якія не прыніжаюць чалавечую годнасць; для падтрымкі жыццёва неабходных сувязей з Богам і з братамі і сёстрамі, якіх дае нам жыццё.
Рука майго сына: цяжкая, настойлівая: прыбітая цвікамі да крыжа (як Хрыстос на грудзях Божай Маці), яна ўвесь час уплывае на наша сумленне. Гэта прыбітая цвікамі рука забітага праведніка, адрынутай любові. Хто можа заставацца абыякавым перад раскрыжаваным? “Ён прыйшоў да сваіх, і свае яго не прынялі. А тым, хто прыняў, даў уладу быть дзецьмі Боскімі”. Марыя нам паказвае, што каб жыць у міры, нам патрэбна толькі ўзяць гэту руку і трымацца за яе, каб любіць, як Ён.
“Калі ўраджай псуецца, у гэтым толькі ваша віна. У мінулым годзе я вам гэта паказала на прыкладзе бульбы, але вам усё роўна. Хутчэй наадварот, калі вы выкопваеце сапсаваную бульбу, вы брыдкасловіце, вы дарэмна ўзгадваеце імя майго Сына. Бульба будзе прцягваць псавацца, і на Раство ў гэтым годзе ў вас яе больш не будзе.”
(Дагэтуль Прыўкрасная Дама гаварыла па-французску; яна скончыла сваю прамову на дыялекце).
“Вы не разумееце па-французску, дзеці мае! Я скажу вам гэта інакш. Калі ўраджай псуецца... Калі ў вас ёсць зерне, не трэба яго сеяць. Усё, што вы пасееце, з’ядуць звяры, а тое, што ўзрасце, ператворыцца ў пыл, калі яго будуць малаціць. Прыйдзе вялікі голад. А перад гэтым дзеці ва ўзросце да сямі гадоў захварэюць на ліхаманку і памруць на руках тых, хто будзе іх трымаць. Астатнія будуць пакараныя голадам. Арэхі стануць пустымі, вінаград згніе. “
“Калі яны прыйдуць да веры, камяні і скалыператворацца ў горы зерня і паўсюль на зямлі будзе ўволю бульбы.”
Марыя гаворыць на мове Адкрыцця Св. Іаанна; яе зварот актуальны ва ўсе часы. Прарок Агей тлумачыў дрэнны ўраджай тым, што людзі не працавалі досыць старанна, каб Бог зноў заняў галоўнае месца ў іх жыцці (Агей 1,6; 10-11; 2; 15-19). У Адкрыццігаворыцца пра засуху, якая, замест таго, каб спрыяць прыняццю веры, штурхае людзей да блюзнерства (Адкрыццё 16, 8-9), таксама як і недахоп бульбы вядзе да брыдкаслоўя, у той час калі адказнасць за гэта ляжыць на тых, хто развучыўся дзяліцца! У Ла Салетт Марыя дае зразумець, што неўраджай скончыцца, калі людзі прыйдуць да веры ў Бога: “Калі вы не пакаецеся, вы ўсе загінеце” (Люк 13,3). Раней, калі навуковыя адкрыцці былі невядомыя, у неўраджаі абвінавачвалі Бога. Сёння Божая Маці заклікае нас, веруючых, рэагаваць так, каб выпрабаванні не зламалі дух нашых братоў і сясцёр у сям’і чалавецтва.
Прыняць веру зусім не азначае перш за ўсё маліцца да знямогі, а навучыцца любіць, як Хрыстос. “Гасподзь больш упадабае захаванне праўды, а не ахвяраванне сабой” (Прытчы 21, 3; Осія 6,6; Мацвей 9, 13).
“Ці добра вы моліцеся, дзеці мае? –Не вельмі, Мадам. –Ах, дзеці мае, вы павінны гэта рабіць, раніцай і ўвечары, нават калі гэта будзе толькі “Ойча наш” і “Радуйся, Марыя”. А калі ў вас ёсць магчымасць, маліцеся яшчэ больш”.
 
Улетку на Месу прыходзяць толькі некалькі састарэлых жанчын. Астатнія ўсё лета працуюць па нядзелях, а зімой, не ведаючы, што рабіць, яны ідуць на Месу, толькі каб пасмяяцца з рэлігіі. На Вялікі Пост яны ідуць у мясную краму, як сабакі”.
Марыя запрашае дзяцей памаліцца. Гаварыць кожны дзень: “Ды свяціцца (праслаўляецца, усхваляецца, узносіцца) імя тваё” азначае не вымаўляць імя Госпада дарэмна. Прызнаючы нашу залежнасць ад Бога, які дае нам хлеб надзённы, мы больш не абвінавачваем яго ў тым, што гэтага хлеба нам не хапае. Мы ўжо не імкнёмся будаваць свет без Яго. І хіба не пустэча, выкліканая адсутнасцю Бога, патрабуе, каб яе запоўнілі, наведаўшы “мясную краму”, як гэта прынята ў грамадстве спажывання? “  “Вар’ят! Гэтай ноччу душу тваю возьмуць у цябе; каму ж застанецца тое, што ты нарыхтаваў?” (Люк 12, 19-21)
 
Прапаноўваючы дзецям у Ла Салет малітвы “Ойча наш” і “Радуйся, Марыя”, Марыя пераносіць нас непасрэдна ў Біблію. “Ойча наш”— гэта малітва Іісуса, пераказ не толькі яго вучэння, але і, на яшчэ больш глыбокім узроўні, Яго жыцця.
 
“Вы ніколі не бачылі сапсаванае зерне, дзеці мае? –Не, Мадам! –Але ты, Максімен, дзіця маё, ты павінен быў бачыць яго аднойчы у Куане, разам са сваім бацькам. Гаспадар поля паклікаў твайго бацьку паглядзець на сапсаванае зерне. Вы пайшлі туды, ты ўзяў два-тры хлебныя каласкі ў свае рукі і расцёр іх: усё ператварылася ў пыл. На шляху дадому, калі вы былі не далей чым за паўгадзіны хады ад Кор, твой бацька даў табе кавалачак хлеба і сказаў: Паеш яшчэ хлеба ў гэтым годзе, сынок, таму што я не ведаю, хто будзе есці яго ў наступным годзе, калі зерне будзе так псавацца. –Так, Мадам, сапраўды, цяпер я ўспомніў, хаця дагэтуль не памятаваў”.
 
Спадар Жыро, бацька Максімена, па прафесіі стальмах, ужо даўно не меў патрэбы ў Богу. Спачатку ён нічога не хоча ведаць пра тое, што расказвае яго сын. Потым ён чуе, што Марыя не асуджае яго, а падзяляе яго трывогу як бацькі сям’і, які хвалюецца аб тым, што не зможа больш даць хлеба свайму дзіцяці. Ён узрушаны і адкрывае для сябе Бога, які яго любіць. Гэта глыбока мяняе яго жыццё.
 
Як спадар Жыро клапоціцца пра Максімена, так і Божая Маці клапоціцца пра ежу для свайго народа. Клапаціцца пра бліжняга—хіба не да гэтага настойліва заклікае нас Марыя ў Ла Салет?
 
“Вось, дзеці мае, перадайце гэта ўсяму майму народу”, -- гаворыць яна ў канцы па-французску. Так, дзеці мае, абавязкова перадайце гэта ўсяму майму народу”.
 
Прачыстая Дзева заклікае дзяцей выконваць разам з ёй місію малітвы, а таксама данесці гэты зварот да людзей. Калі пасланне, перададзенае Максімену і Мелані, дайшло да нас, гэта адбылося таму, што Царква ўзяла на сябе адказнасць за яго захаванне, каб зноў і зноў тлумачыць і перадаваць яго людзям.
 
Царква, яшчэ не ачуняўшы ад праследаванняў пасля Рэвалюцыі, прымае гэтае пасланне Ла Салет, як пацвярджэнне правільнасці сваіх намаганняў, якія яна прыкладае, настойваючы на неабходнасці адпачынку па нядзелях і павагі да Імені Госпада.
 
Жыхары гор адразу зразумелі, што ім неабходна звярнуцца да веры. Гэтая плынь выходзіць за межы кантона Кор і Францыі і распачынае духоўнае абнаўленне.
 
А мы, тыя, хто жыве ў зусім іншым грамадстве, якое радыкальна змянілася, хіба мы не бачым у пасланні той жа заклік? Божая Маці Ла Салет перакананая ў тым, што малітва мяняе свет, але не зможа стрымаць небяспеку без прыняцця веры.
 
Падзякуем Богу: “Слаўлю цябе, Ойча, што ты ўтаіў гэта ад мудрых і разумных і адкрыў немаўлятам” (Мефодзій 11, 25).
 
     На наступны  дзень апасля гэтага здарення пiлiгрымы караскаюцца па куп’iстым сцежкам да Той, якую яны раптам называюць пасрэднiца. Уздымаюцца базiлiка iпершыя будынкiкляштара у глыбокiм адзiноцтве. Мiж тым справа царквы Салета значна уплывае на меркаванне прэссы таго часу. У рэгiене канстатуюць узнауленне хрысцiянскага жыцця. Натоупы пiлiгрымау з Францыiiз замежжа рухаюцца туды адзiн за адным. Праз хрысцiянскiнарод ззяе усiмiпраменнямiрух малiтвы, пераутварэння iабязацельствау. У 1872 годзе у Салеце створана нацыянальнае паломнiцтва. Цела капеланау храма становiцца рэлiгiезным аб’яднаннем сусветнага маштабу: Мiсiянеры сабора салецкай богамацеры. Сестры царквы ведаюць падобную эвалюцыю.
     Сабор Салета адзначыу святых, пастарау, пiсьменнiкау, артыстау : Дон Боска, ксендз Арс, Папа Эймар, святая  СафiБарат, пан Ле Прэвост, монсеньер Дзюпанлур, кардзiнал Рышо, Блой, Уiсманс, браты Марытэн, Псiхары, Клодэль, Марыяк, Фумэ, Масiнон, Морыс Дэнi, Аркабас...
     Сабор салецкай багамацеры – гэта новы напрамак у пошуках iсцiны царкоунай веры, далекай ад забабонау iсакрэтау падазронай рэлiгiезнасцi. Марыя прыцягвае да СВАЙГО СЫНА ЕЗУСА тых, хто адкрывае праз слезы пяшчоту Бога да СВАЙГО НАРОДА. Праз святло крыжа яе дзiуныя падбадзерваючыя словы, у якiх чутны бiблейскi  водгаласак iевангельская строгасць, звяртаюцца да нас.   Мы аб’яднаны пра нашы штодзенныя клопаты. Такiсэнс пастараля паломнiцтва сення разам з арыентацыямiцарквы.
     Епархiя Грэнобля даручыла Асацыяцыiпаломнiкау сабору салецкай богамацеры, створанай у 1962 годзе, службу Паломнiцтва, якая забяспечвае iабараняе матэрыяльныя iдухоуныя iнтарэсы епархii. Яна – адзiная установа з юрыдычнымiправамi. Паломнiцтва ( на вышынi1800 метрау )
адкрыта цэлы год акрамя лiстапада: 600 ложкау з травеня па кастрычнiк. Са снежня па красавiк – 500 ложкау з магчымасцю працяглага прыбывання.


Посольство (Ukrainian)


Ла Салет, невелике село у Французьких Альпах, в дієцезії Гренобль, заховане між горами, далеко від доріг, було незнайомим до половини ХІХ століття – до 19 вересня 1846 року. Саме тоді, на гірських пасовиськах двоє пастушків зустріли Красиву Пані, яка з ними довго розмовляла а потім віддалилася в ясному сяйві. З того часу маси паломників йдуть на гору а ім’я села Ла Салет стало знайомим на цілому світі.
 
Що сталося в Ла Салеті?
 

Прекрасна Пані розмовляла з дітьми. “Ми неначе ковтали її слова” – сказали пізніше. “На протязі нашої розмови весь час плакала”. Послухаймо посольство Пречистої Діви Марії, яке переказали діти:
“Підійдіть ближче, мої діти, не бійтесь, я прийшла з великою новиною. Якщо мій народ не піддасться, буду змушена відпустити руку мого Сина. Вона така сильна, така тяжка, що вже більше не зможу її втримати. О, як довго страждаю за вас!!! Якщо хочу, щоб вас мій син не залишив, мушу Його неустанно просити. А ви це навіть не помічаєте. Хоч як сильно би ви молились, ніколи не зможете винагородити мої зусилля, які прикладаю. Я дала вам шість днів на працю а сьомий резервувала собі а ви не хочете його визнати. Саме це робить важкою руку мого сина. Також чоловіки зловживають іменем мого Сина у своїх прокльонах. Як не буде урожаю – це буде ваша вина. Я показала вам це на картоплі минулий рік. А ви на це не звернули увагу. Навпаки, коли ви знайшли картоплю погнилою, ви проклинали зневажаючи ім’я мого Сина. Будуть псуватись далі а цього року на Різдво їх взагалі не буде”.
 
Досі Пречиста Діва говорила на французькій мові. Потім випередила відповідь Максиміна на питання Меланії і продовжувала на діалекті з Корпус (село неподалік):
 
“Якщо маєте зерно, не сійте його. Все, що засієте, знищить хробач, а що проросте вийде на порох при молотінні. Настане великий голод. Ще перед тим, діти до сім років будуть мати тряску (хвороба) та помиратимуть на руках тих, хто їх триматиме. Покаянням інших буде голод. Горіхи зіпсуються а виноград погниє”.
 
Потім Прекрасна Пані говорила далі, але чув її тільки Максимін. Меланія не чула ні слова, хоч і бачила, як Пані киває устами. Потім Меланія чула слова а Максимін, який не чув ні слова, почав гратися зі своєю палицею. Прекрасна Пані звірила кожному з них таїнство. І знову чули її слова обоє:
 
“Якщо навернуться, каміння та скали переміняться на купи зерна а картопля сама засадиться. Добре молитесь, діти мої?”
 
“Не дуже, Пані”– щиро відповіли діти.
 
“Ах, діти мої, треба добре молитись рано та вечір. Якщо маєте час, помоліться бодай Отче наш та Богородице, а коли можете і більше. Літом на службу ходить лиш кілька старих жінок. Інші працюють в неділю ціле літо, а зимою, коли не мають що робити йдуть на службу, щоб висміювати релігію. В часі Великого посту ходять до м’ясника як пси. Діти мої, чи ви бачили вже гниле зерно?”
“Ні, Пані” – відповіли діти.
“Але ти, мій хлопче, мусів бачити в Куані, разом зі своїм батьком. Власник того поля тоді покликав твого батька подивитись на гниле зерно. І твій батько взявши декілька колосків в руки, і потерши їх все змінилося на порох. І коли ви були десь пів години від того міста твій батько тобі дав кусок хліба зі словами: Їж хлопче ще цього року, бо не знаю, чи хтось буде їсти в майбутньому році, якщо так буде продовжуватись із зерном. Ах! Так, Пані. Я тепер згадав – відповів Максимін”.
 
“Отже, мої діти, перекажіть це моєму народу” – сказала Пречиста по-французьки.
 
Потім Прекрасна Пані ішла уверх по березі, з якого перед тим діти збігли. Діти відійшли набік, щоб могла пройти. Переступила струмок і не оглядаючись повторила: “Отже, мої діти, перекажіть це моєму народу”.
 
Це все, що сказала Прекрасна Пані малим пастирям. Потім повільно з долини піднімалася на вершок. Діти йшли за нею, і коли були на бережку Діва піднеслась на висоту 1,5 метра, глянула на Небо потім поглянула на землю. Обличчя мала повернуте на південний схід, ціла в сяйві зникла. 
 
19 вересня 1851 помісний єпископ дієцезії Гренобль Філіберт де Бруяр видав офіційний декрет. Ось його суттєва частина:
 
“Ми вирішили, що обявлення Пресвятої Діви Марії двом малим пастирям 19 вересня 1846 на одній горі в Альпах, в парафії Ла Салет деканату Корп має всі знаки правдивості, факти пояснені і вірники можуть його прийняти за певне та годновірне”.
            Першого травня 1852 в новому пастирському послані єпископ з Греноблю повідомив, що розпочнеться будівництво храму на горі в Ла Салеті. Покликав групу дієцезальних місіонерів, які мали дбати про цей храм. Наріжний камінь костьолу  був закладений 25 травня 1852 а будівництво було закінчено 1865. 20 серпня 1879 костьол був консекрований (посвячений) і отримав титул “базиліка”. Група священиків витворила монашу спільноту Місіонерів. Сьогодні на цілому світі працює близько 900 Місіонерів Матері Божої з Ла Салету. Місіонери проголошують місії, духовні ре колекції парафій, дбають про паломницькі міста, працюють в парафіях а деякі з них працюють на місіях за кордоном.

Sign in with Google+ Subscribe on YouTube Subscribe to RSS Upload to Flickr

Missionaries in USA

Login >>> ELENCHUS

Go to top